«Любов не шукає
лиш свого
Завжди в тіні, вся у собі.
Вона дає, дарує
мить,
Щоб щастя ожило в
тобі!»
Так глина
шепотіла -
Жити так хотіла.
А камінець
дзвенів,
Летів з водою
вниз.
«Любов подібного
лиш знає
І гордощі не
визнає.
Вона всю силу
забирає,
Щоб відновитись у
тобі».
О.Павлік
січень 2013
Гончар на небі знаки прочитав -
Таємні символи пізнав.
Взяв золота ковалик,
Зробив із нього валик
І в центр Всесвіту поклав.
Свою молитву Богові послав,
Щоб стала глина
Враз слухняна,
Щоб стала форма
Наче пава неземна.
І сколихнулось води плесо.
І закрутилось з глиною колесо,
Пручалась струнка красуня,
Боялася, що вся ця метушня
Загубить розум у танці-колі.
Гончар дарує їй щастя волі.
Вона ж завмерла чашею
І, щоб не стала квашею
До горна була віддана.
Там, з вогнем жаданим,
У танці пристрасного кохання
Чаша стала міцніше каменя.
Тепер красуня дивиться на вас,
Щоб випили з неї медовий квас.
січень 2013
О.О. Павлік
Комментариев нет:
Отправить комментарий